Сова вухата

Сова вухата (Asio otus) — один з найпоширеніших та найбільш впізнаваних видів сов у Європі та Північній Азії, що належить до родини совових (Strigidae). Це середнього розміру хижий птах з характерними пір'яними «вухами» та яскравими помаранчево-жовтими очима, що спеціалізується на нічному полюванні на дрібних гризунів та відіграє критично важливу роль у контролі чисельності мишоподібних.

Розмір та будова тіла

Довжина тіла дорослих особин становить 31–37 см (у середньому 34 см), що робить її дещо меншою за сіру ворону, але більшою за голуба. Розмах крил вражає — 86–98 см (у середньому 90–95 см), що у 2,5–3 рази перевищує довжину тіла. Вага коливається від 200 до 400 г залежно від статі, віку та сезону — восени, перед зимівлею, птахи накопичують додаткові жирові резерви. Самці зазвичай дещо легші та менші за самок, що є характерним для багатьох хижих птахів. Тіло стрункіше та довше порівняно з іншими совами подібного розміру, із витягнутою формою, що допомагає їй ідеально маскуватися серед стовбурів дерев під час денного відпочинку. Шия відносно довга, але зазвичай прихована у густому оперенні. Постава вертикальна — у стані спокою сова витягується догори, стаючи схожою на сухий обламаний сучок.

Голова та органи чуття

Голова округла, широка, з чітко вираженим лицевим диском рудо-сірого кольору, обрамленим білою та чорною смугами. Лицевий диск діє як параболічна антена, збираючи звуки та направляючи їх до вух, розташованих асиметрично по боках голови — це дозволяє сові з неймовірною точністю визначати джерело звуку та полювати у повній темряві. Найхарактернішою рисою є довгі пір'яні «вуха» або пучки пір'я, що піднімаються догори з обох боків голови. Ці пучки складаються з 6 пір'їн кожен та можуть досягати 3–5 см у довжину. Важливо розуміти, що це не справжні вуха — це лише декоративні пучки пір'я, які виконують кілька функцій: маскування (імітація обламаних гілочок), комунікація (положення «вух» виражає настрій птаха — при тривозі вони стають дибки, у спокої лягають на голову), можливо, також допомагають у розпізнаванні особин свого виду.

Очі дуже великі, жовто-помаранчевого кольору (на відміну від болотяної сови, у якої очі жовті), нерухомі у очних впадинах — сова має повертати всю голову для зміни напрямку погляду. Шия може обертатися на 270 градусів, що дозволяє спостерігати за оточенням, майже не рухаючи тілом. Зір надзвичайно гострий, адаптований до нічного бачення завдяки високій концентрації паличок у сітківці. Сова може бачити у 100 разів краще за людину у сутінках. Дзьоб темно-сірий або чорнуватий, міцний, гачкоподібний, прихований у густому оперенні на мордочці. Дзьоб використовується для розривання здобичі на шматки, хоча дрібну здобич сова ковтає цілою.

Оперення та забарвлення

Оперення дуже густе, м'яке та пухке, що забезпечує тепло у холодну погоду та безшумний політ під час полювання. Спина сірувато-бура з рудим відтінком та численними чорнуватими плямами, що створюють складний камуфляжний візерунок, ідеально імітуючий кору дерева. Темні плями не зливаються у продовжені смуги, а розташовані хаотично. Груди та черево руді або жовтуваті з довгастими чорними стрижневими смугами, які перекреслені плоскими поперечними штрихами, утворюючи 4–6 нечітких поперечних смуг. Низ черевця та підхвістя білі. Хвіст знизу жовтуватий з рівномірною темною смугастістю — знизу на хвості видно 7 темних смуг та ще 2–3 приховані (це важлива діагностична ознака для відрізнення від болотяної сови, у якої лише 3 смуги).

Крила та польотний апарат

Крила довгі та широкі (довші, ніж у сичів), з округлими кінчиками. Знизу крила світлі, але не білі як у болотяної сови, з рудим відтінком та чорними плямами на згинах. Перший маховий пер короткий — коротший за четверте махове перо, що є ще однією відмінною ознакою від болотяної сови. Пір'я на крилах має спеціальну будову — передні краї пір'їн мають дрібні зубчики, а задні — м'яку бахрому. Це руйнує турбулентність повітря під час махів та робить політ практично безшумним — здобич не чує наближення хижака до останньої миті. Політ легкий, плавний, з повільними махами крилами та довгими ковзаннями. Під час полювання сова патрулює на висоті 2–5 метрів над землею, безшумно оглядаючи місцевість. Швидкість польоту 30–40 км/год.

Лапи та кігті

Лапи короткі, потужні, повністю вкриті пір'ям аж до кігтів, що захищає від холоду та укусів здобичі. Пальці довгі, з чотирма кігтями — три спрямовані вперед, один (задній) може повертатися назад для кращого захоплення. Кігті гострі, загнуті, чорного кольору, діють як гачки для захоплення та утримання здобичі. Сила стискання пазурів дуже велика — достатня для миттєвого вбивства миші або полівки. Підошви лап покриті шорсткими подушечками, що забезпечують надійний захват навіть на гладкій корі.

Слух та ехолокація

Слух сови вухатої є найбільш розвиненим серед усіх органів чуття. Вуха (справжні, а не пір'яні пучки) розташовані асиметрично — праве вухо розташоване вище та трохи спереду від лівого. Така асиметрія дозволяє сові визначати джерело звуку у тривимірному просторі з точністю до 1–2 градусів як по горизонталі, так і по вертикалі. Лицевий диск збирає звуки та фокусує їх на вуха, підсилюючи їх на 10 дБ. Сова може чути шелест миші під шаром снігу завтовшки 20–30 см або у густій траві з відстані 20–30 метрів. Частотний діапазон слуху 200 Гц – 12 кГц, з максимальною чутливістю на 6–8 кГц — саме у цьому діапазоні лежать звуки, що видаються дрібними гризунами під час руху.

Сова вухата є яскраво вираженим міофагом — спеціалізованим хижаком, що полює переважно на дрібних мишоподібних гризунів. На всьому просторі ареалу дрібні ссавці складають 80–99% складу її здобичі за біомасою, що робить її одним з найбільш спеціалізованих хижаків серед сов.

Основні харчові об'єкти

Мишоподібні гризуни становлять абсолютну основу раціону. З гризунів найбільше значення мають полівки (рід Microtus) — звичайна полівка, лучна полівка, темна полівка. Це дрібні гризуни вагою 20–40 г, що мешкають у відкритих біотопах — луки, поля, галявини. Миші (рід Apodemus та Mus) — лісова миша, польова миш, хатня миш — вага 15–30 г. Землерийки (родина Soricidae) — бурозубки, білозубки — дуже дрібні комахоїдні ссавці вагою 5–15 г, що полюються на безхребетних. Зазвичай становлять 5–15% раціону. Інші гризуни — хом'яки, ховрашки, щури (рідше, оскільки великі для вухатої сови).

Птахи становлять другорядну роль — лише 5–15% раціону, особливо влітку під час розмноження, коли доступні пташенята. З птахів ловляться найчастіше горобці (домовий, польовий), в'юркові (зяблик, щиглик, коноплянка), шпаки, особливо молоді особини, що ще погано літають. Рідше — дрозди, граки, сірі куріпки, навіть фазани (якщо сова дуже голодна або особина ослаблена).

Комахи становлять незначну частину раціону — близько 1–5%, переважно влітку. Найчастіше сова ласує великими жуками (хрущі, жуки-носороги, турунові, бронзівки) та вовчками (род Mantis). Інша здобич (менше 1% раціону) — жаби та ропухи (вкрай рідко, оскільки сова уникає амфібій через їхню токсичну шкіру), ящірки, зміїки (у південних регіонах), риба (зовсім рідкісні випадки).

Розмір здобичі

Середній розмір здобичі ретельно вивчений і майже завжди перебуває у дуже вузькому діапазоні. У Європі середня маса жертви становить 30–35 г (найчастіше 32,2 г). У Північній Америці середні розміри здобичі варіюються між 30,7 і 37 г за різними оцінками. Це відповідає розміру звичайної полівки або лісової миші. Мінімальний розмір здобичі — землерийки 5–8 г. Максимальний розмір — молоді щури 150–200 г або невеликі кролики (вкрай рідко). Загалом було задокументовано 478 видів здобичі по всьому ареалу, з яких 180 були видами ссавців, 191 видом птахів, 83 — безхребетними, 15 — рептиліями, 7 — земноводними і лише кілька видів риб.

Техніка полювання

Сова вухата полює виключно вночі, починаючи з приходом сутінків (15–30 хвилин після заходу сонця) і завершуючи перед світанком. Полювання відбувається завжди далеко від місць гніздування або денного відпочинку — на відстані 0,5–3 км. Основна техніка — патрульний політ низько над відкритими просторами. Сова летить на висоті 2–5 метрів над землею повільним, плавним польотом, уважно слухаючи та виглядаючи здобич. Політ практично безшумний завдяки спеціальній будові пір'я. Сова використовує переважно слух для виявлення здобичі — чує шелест миші у траві, під листям або навіть під тонким шаром снігу з відстані 20–30 метрів.

Виявивши здобич, сова різко гальмує, зависає на кілька секунд у повітрі (як канюк), точно позиціонує себе над метою, потім стрімко падає вниз, витягнувши вперед широко розчепірені лапи з розгорнутими пазурами. У останню мить перед ударом сова відкидає крила назад, щоб не завадити захопленню. Удар пазурів миттєвий та смертельний — кігті пронизують тіло миші, одночасно здавлюючи грудну клітку та пошкоджуючи життєво важливі органи. Після захоплення сова злітає з здобиччю у повітря та летить на присід для поїдання або відносить у гніздо для годування пташенят.

Ефективність полювання

Ефективність полювання сильно залежить від погодних умов. При безвітряних тихих ночах сові достатньо зробити 3–5 кидків для поймання однієї миші, що означає успішність 20–30%. При сильному вітрі, дощі або шумі, що заглушає звуки здобичі, ефективність знижується у 2–3 рази, і сові доводиться робити 10–15 спроб для однієї успішної атаки. За одну ніч доросла сова вухата ловить 3–4 миші або полівки, що становить 80–150 г їжі (близько 30–50% власної маси тіла). Таке високе споживання необхідне через інтенсивний метаболізм птаха.

Режим харчування

Полювання триває 5–6 годин на добу, зазвичай у дві сесії: перша — одразу після заходу сонця (1,5–2 години), друга — перед світанком (1,5–2 години). Між сесіями сова робить паузу близько 3 годин для відпочинку та чищення оперення у сховищі. Після поїдання здобичі через 3–4 години сова відригує неперетравлені залишки — погадки (пелетки). Погадки порівняно великі, овальної форми, розміром 2×5 см, сірого або чорного кольору. У них містяться кістки, зуби, череп, шерсть та пір'я з'їдених тварин. Орнітологи та зоологи активно вивчають погадки для визначення раціону сов та складу популяцій дрібних ссавців у регіоні — кожна погадка як щоденник мисливця, що точно документує здобич.

Значення для контролю гризунів

Сова вухата відіграє критично важливу роль у контролі чисельності мишоподібних гризунів, багато з яких є сільськогосподарськими шкідниками. Одна сова за літній сезон (200 активних ночей) знищує близько 600–800 гризунів (3–4 миші на ніч). За рік одна сова може з'їсти до 1000 мишей, що запобігає знищенню сотень кілограмів зерна та насіння на полях. Пара сов з пташенятами (4–6 особин) за літній сезон знищує 2000–3000 гризунів у радіусі 1–2 км від гнізда. Економічна цінність послуг, що надаються популяцією сов у 50–100 пар на сільськогосподарській території, оцінюється в еквіваленті тисяч євро на рік за рахунок зниження потреби у застосуванні родентицидів та збереження врожаю.

Сова вухата має складний репродуктивний цикл, що починається рано навесні та тісно пов'язаний з динамікою популяцій мишоподібних гризунів — основної здобичі.

Шлюбний сезон та токування

Шлюбне збудження у птахів починається порівняно рано — у березні або на початку квітня, коли ще лежить сніг, але дні стають довшими. Самці першими повертаються на гніздові ділянки та починають вокалізувати для приваблювання самок та позначення території. Голос самця — характерний неквапливий двоскладовий низький крик «гу-гуу» або «уу-уу», що повторюється з частотою приблизно один раз на 5–10 секунд. Цей крик чутний на відстань до 500–800 метрів у тихий вечір. Призовні крики часто лунають зі старих гнізд ворон і сорок, які самець обслідує як потенційні місця для гніздування.

Під час токування самець також здійснює шлюбні польоти — літає широкими колами над територією, періодично здійснює різкі піке та зиґзаґоподібні маневри, супроводжувані голосними ударами крилами одне об одне («хлопками»), що створює характерний звук, чутний на відстань до 200 метрів. Самка відповідає на крики самця плакучим, довгим, скрипучим звуком «няяя» або «пняяау», часто в дуеті з самцем — вони перегукуються, створюючи своєрідну «пісню». Крик тривоги та хвилювання — різке «квяк» або «квяк-квяк», що видається при наближенні небезпеки до гнізда.

Вибір гнізда

Сова вухата абсолютно не займається будівництвом власного гнізда — вона завжди займає старі торішні гнізда інших великих птахів. Гнізда влаштовує в основному у спорудах сірих ворон (Corvus cornix) та сорок (Pica pica), рідше граків (Corvus frugilegus), канюків, яструбів, лунів, чапель. Займаючи гнізда сорок, сова зазвичай злегка розбирає або розриває їхній покривний дах (сороче гніздо має кулясту форму з дахом), щоб мати зручний доступ усередину та більше простору для насиджування.

Зазвичай гнізда вухатої сови розміщуються досить високо — на висоті 5–15 метрів від землі, але відомі випадки гніздування і нижче — на висоті 1,5–2 метра, особливо у густих колючих чагарниках (терен, глід). Важливою умовою для вдалого розмноження є добре укрите житло серед густих гілок хвойних (ялина, сосна) або листяних (дуб, липа, береза) дерев, що захищає від хижаків та непогоди. Гнізда часто розташовані на узліссі, біля галявин або відкритих просторів, де зручно полювати. Відстань між гніздами різних пар у щільних гніздових угрупованнях коливається від 100 до 800 м, у менш насичених популяціях — від 0,8 до 3 км.

Кладка та насиджування

Відкладання яєць відбувається наприкінці березня — у квітні (на півдні раніше, на півночі пізніше). Сова відкладає яйця з інтервалом 2–3 дні, тому насиджування починається з першого яйця, і пташенята вилуплюються асинхронно — різниця у віці між першим та останнім може сягати 10–14 днів. Кількість яєць у кладці дуже варіабельна — від 3 до 9, найчастіше 4–6 яєць. Плодючість вухатої сови змінюється з кожним роком в залежності від чисельності мишоподібних гризунів — це класичний приклад популяційної динаміки типу «хижак-жертва».

У роки високої чисельності мишей (піки мишачих циклів, що повторюються кожні 3–4 роки) сова може відкласти 7–9 і навіть більше яєць, оскільки їжі достатньо для вигодовування великого виводку. У роки низької чисельності мишей сова відкладає лише 3–4 яйця або навіть може пропустити розмноження взагалі. Яйця округлої форми, білого кольору, розміром приблизно 40×32 мм, вагою 20–25 г. Під час насиджування деякі яйця забруднюються екскрементами та залишками здобичі, стаючи брудно-білими або сірими.

Насиджує виключно самка протягом 25–28 днів (у середньому 27 днів). Самець у цей період годує самку, приносячи здобич до гнізда 2–4 рази на ніч. Самка сходить з гнізда лише на короткі періоди (5–15 хвилин) для розминки та дефекації. Температура насиджування підтримується на рівні +35–37°C.

Розвиток пташенят

Пташенята вилуплюються сліпими, глухими, вкритими рідким білуватим пухом, абсолютно безпорадними, вагою 15–18 г. Очі відкриваються на 7–10 день, повний слух з'являється на 10–12 день. Перший пух замінюється на густіший мезоптиль (проміжне оперення) до 15–20 дня. Справжнє ювенільне перо починає рости з 20 дня, повністю формується до 35–40 дня.

Перші 2–3 тижні самка постійно перебуває у гнізді, обігріваючи та захищаючи пташенят. Годує їх дрібними шматочками м'яса, яке відриває від здобичі, принесеної самцем. Самець полює вночі, приносячи 4–6 мишей за ніч. З третього тижня самка також починає полювати, залишаючи підрослих пташенят самих у гніздіабо на гілках поряд.

У віці 21–25 днів пташенята, ще не вміючи літати, починають вилазити з гнізда та розміщуватися на сусідніх гілках — це так звана стадія «гілочників» (branchers). Вони повзають по гілках, чіпляючись кігтями, махають крилами, тренуючи м'язи. Перший політ відбувається у віці 30–35 днів (у середньому 32 дні), коли пташеня набирає вагу 200–250 г та повністю оперене. Спочатку це короткі перельоти між деревами на відстань 5–10 метрів, поступово дистанція збільшується.

Батьки продовжують годувати молодих птахів ще 4–6 тижнів після вильоту, поступово навчаючи їх полювати. Молоді сови стають повністю самостійними у віці 8–10 тижнів (кінець липня — серпень). Вони залишають батьківську територію та розселяються, шукаючи власні мисливські ділянки. Статеве дозрівання настає на першому році життя — молоді сови можуть розмножуватися наступної весни у віці 10–12 місяців.

Успішність розмноження

У середньому з кладки 4–6 яєць вилуплюється 3–5 пташенят (успішність інкубації 70–90%). До вильоту доживає 2–4 пташеняти (успішність вигодовування 50–80% від вилуплених). У роки високої чисельності мишей успішність вища, у роки низької — нижча, можлива загибель всього виводку від голоду. Основні причини загибелі пташенят — хижацтво (куниці, горностаї, яструби-тетерев'ятники, пугачі), випадання з гнізда, голод у роки низької чисельності гризунів, переохолодження під час затяжних холодних дощів.

Сова вухата є відносно довгоживучим видом серед хижих птахів середнього розміру. Середня тривалість життя у дикій природі становить 10–12 років, хоча більшість особин не доживає до цього віку через різні загрози.

Тривалість життя у різних умовах

У дикій природі лише 30–40% першорічок доживають до віку 1 року — це критичний період, коли молоді птахи вчаться полювати самостійно, шукають власну територію та переживають першу зиму. Після досягнення віку 1 року річна смертність знижується до 20–30%. Особини, що пережили перші 2–3 роки, можуть прожити 8–12 років. У неволі при належному догляді сови вухаті можуть прожити значно довше — до 20–30 років. Рекордна задокументована тривалість життя у неволі — 27 років 9 місяців (особина у зоопарку у Німеччині). У природі найстарша окільцьована особина прожила 15 років 7 місяців.

Фактори смертності

Хижацтво є основною причиною смертності дорослих та молодих сов. Дорослі сови стають здобиччю великих хижих птахів — пугач (Bubo bubo) є головним ворогом вухатої сови, полює на неї як вдень на місцях відпочинку, так і вночі. Яструб-тетерев'ятник (Accipiter gentilis) нападає на сов удень, коли вони сплять на деревах. Інші хижаки — канюк, орел-карлик, чеглок (рідше). Наземні хищники — лісова та кам'яна куниця, горностай, ласка проникають до гнізд і знищують яйця та пташенят. Лисиця, єнотовидний собака можуть ловити сов, що відпочивають на низьких гілках або на землі. Домашні коти полюють на молодих нелітних совенят.

Голодування, особливо під час суворих зим або у роки низької чисельності гризунів. Якщо сніг глибокий та покритий кіркою льоду, миші стають недоступними, і сови можуть голодувати тижнями. Смертність від голоду може сягати 30–50% популяції у катастрофічні зими. Захворювання — паразитарні інфекції (гельмінти, блохи, пухоїди), бактеріальні інфекції (сальмонельоз, туберкульоз), вірусні захворювання (пташиний грип). Травми — зіткнення з автомобілями на дорогах (особливо вночі, коли сови полюють на узбіччях), зіткнення з лініями електропередач, загибель у колючому дроті або рибальських сітках.

Антропогенні фактори — отруєння пестицидами та родентицидами (сови поїдають отруєних мишей і накопичують токсини у своїх тканинах), отруєння свинцем (від мисливських куль у здобичі), знищення людьми (незаконне полювання, переслідування через забобони), вирубування лісів та знищення старих гнізд ворон і сорок.

Зимівля

Вухата сова на території України є переважно осілим видом, хоча у північних частинах ареалу (Скандинавія, північна Росія) популяції мігрують на південь на зимівлю. Зимівля проходить у тих самих лісових масивах, де сова мешкає влітку, або птах переміщується до більш кормних місць — околиці сіл, міські парки, лісопаркові зони, де гризунів більше. Характерною рисою сов вухатих у зимовий період є збирання у групи на денний відпочинок — так звані «зимові зграї» або «ночівлі». У одному місці (густі хвойні дерева, чагарникові зарості) може збиратися від 5 до 50 і навіть більше особин.

Такі зграї формуються з листопада по березень. Сови прилітають на спільну ночівлю на світанку, розміщуються на гілках хвойних дерев (ялина, сосна) або у густих заростях біля стовбурів, де вони добре захищені від вітру та спостережень хижаків. Упродовж дня сови сплять, щільно притиснувшись одна до одної, економлячи енергію. З настанням сутінків кожна сова відлітає на свою індивідуальну мисливську ділянку, розташовану у радіусі 1–5 км від ночівлі. Вночі сови полюють поодинці, кожна на своїй території. Вранці всі повертаються на спільну ночівлю.

Пристосування до холоду

Густе пухке оперення забезпечує чудову теплоізоляцію. Лапи повністю вкриті пір'ям до кігтів. Сова може зменшувати тепловтрати, притискаючи оперення до тіла та втягуючи голову у плечі, стаючи схожою на компактну кулю. У морозну погоду метаболізм підвищується, сова споживає більше їжі для підтримки температури тіла. При температурі нижче -20°C сова може з'їдати 4–6 мишей на ніч замість звичних 3–4.

Природний ареал

Сова вухата має надзвичайно широкий ареал, охоплюючи практично всю Палеарктику — від Атлантичного узбережжя Європи до Тихого океану, від Скандинавії до Північної Африки та Гімалаїв. У Європі поширена від Португалії та Іспанії на заході до Уралу на сході, від південної Швеції та Фінляндії (до 65° пн.ш.) до Середземномор'я на півдні. Мешкає в Північній Африці (Марокко, Алжир, Туніс). У Азії ареал простягається від Туреччини, Кавказу, Ірану, Іраку на півдні до Сибіру на півночі, включаючи Центральну Азію, Казахстан, Монголію, Китай, Японію. У Північній Америці поширена від Аляски та Канади до центральної Мексики.

В Україні сова вухата поширена повсюдно у всіх природних зонах — від Полісся до степу, від Карпат до східних областей. Найвища щільність популяцій спостерігається у лісостеповій зоні, де є оптимальне поєднання лісів для гніздування та відкритих просторів для полювання. У Криму мешкає як у гірських лісах, так і в степових районах з лісосмугами.

Міграції та переміщення

У більшості ареалу сова вухата є осілим або кочівним видом. На півдні ареалу (Середземномор'я, Кавказ, Крим, південна Україна) популяції повністю осілі — сови проводять весь рік на одній і тій же території або здійснюють лише короткі локальні переміщення (5–20 км) між літніми та зимовими ділянками. У помірній зоні (центральна Європа, центральна Україна) сови є частково кочівними — більшість особин залишається на місці, але частина (особливо молоді птахи та птахи з північних популяцій) може переміщуватися на південь та південний захід на відстань 50–300 км.

На півночі ареалу (Скандинавія, північна Росія, Канада) сови є перелітними — восени (жовтень–листопад) вони мігрують на південь на 500–2000 км, весною (березень–квітень) повертаються назад. Міграції відбуваються широким фронтом, поодинці або невеликими групами, переважно вночі. Маршрути міграцій проходять уздовж річкових долин, морських узбереж, гірських хребтів. Напрямок міграції — переважно на південь та південний захід. Географічна вірність гніздовій території висока — дорослі птахи повертаються на ті самі ділянки рік за роком. Молоді птахи після першого року життя також часто повертаються у район народження, але можуть осідати і на нових територіях.

Біотопи та місця проживання

Сова вухата — типовий лісовий вид, але для полювання їй потрібні відкриті простори, тому суцільних густих лісів вона уникає. Оптимальні біотопи — мозаїка лісів та відкритих ландшафтів. Максимальної чисельності досягає у заплавних лісах річкових долин, особливо в степовій і лісостеповій зоні, де є багато гризунів. Більшість птахів гніздиться у заплавних або вододільних лісосмугах та лісопарках площею від 0,01 до 100 га або шириною близько 10–100 м.

Рідше гніздиться на галявинах великих лісових масивів, у групах з 2–5 дерев і дуже рідко на поодиноких деревах посеред полів. Типи лісів — листяні ліси (дуб, береза, вільха, осика), мішані ліси (дуб + сосна, береза + ялина), хвойні ліси (сосна, ялина, модрина) — менш типові, але також заселяються. Важливо, щоб був підлісок або чагарники для укриття під час денного відпочинку.

Для полювання використовує відкриті біотопи — луки, пасовища, поля (особливо після збирання врожаю, коли гризуни виходять на стерню), узлісся, галявини, просіки, болота, береги водойм, степові ділянки. Важливо, щоб рослинність була невисокою (до 30–50 см), що дозволяє сові виявляти та ловити гризунів. У останні десятиліття вухата сова активно освоює урбанізовані ландшафти — почала оселятися у парках населених пунктів, лісопарках, міських кладовищах, алеях, садах, дендропарках. У містах полює на узбіччях доріг, пустирях, стадіонах, спортивних майданчиках, де водяться миші.

Висотний діапазон

У рівнинних регіонах мешкає від рівня моря до 200–300 метрів над рівнем моря. У гірських районах піднімається до 1500–2000 метрів (у Карпатах, на Кавказі, в Альпах), іноді до 2500 метрів. Уникає високогір'я вище 2500–3000 метрів, де недостатньо дерев для гніздування.

Статус збереження: За класифікацією Міжнародного союзу охорони природи (IUCN) сова вухата має статус «Найменший ризик» (Least Concern, LC) у глобальному масштабі завдяки надзвичайно широкому ареалу, великій загальній чисельності популяції та здатності адаптуватися до різноманітних умов. Загальна світова популяція оцінюється в 2–5 мільйонів особин. У Європі гніздиться 300 000 – 1 200 000 пар.

Однак у багатьох регіонах спостерігається локальне скорочення чисельності на 20–40% за останні 30–40 років. У деяких західноєвропейських країнах (Нідерланди, Бельгія, Великобританія) популяції скоротилися на 50–70%. В Україні загальна чисельність оцінюється в 20 000 – 40 000 пар, популяція відносно стабільна з локальними коливаннями залежно від динаміки чисельності гризунів.

Загрози

Винищення мишоподібних гризунів хімічними засобами — застосування родентицидів (отрутохімікатів) на полях та у населених пунктах призводить до прямого отруєння сов, що поїдають отруєних мишей. Сова накопичує токсини (антикоагулянти, фосфід цинку) у печінці та жирових тканинах, що призводить до внутрішніх кровотеч, судом, смерті. Субletальні дози викликають порушення координації, зниження успішності полювання, імуносупресію.

Винищення сов «мисливцями» та малограмотними людьми — незаконне полювання, відстріл через забобони (сова як «погана прикмета»), знищення з метою таксидермії. У деяких регіонах сови гинуть від рук фермерів, які помилково вважають їх шкідниками для домашньої птиці (хоча сови практично ніколи не нападають на курей). Загибель на дорогах — зіткнення з автомобілями під час нічного полювання на узбіччях доріг. Сови часто полюють вздовж автодоріг, де на узбіччях концентруються гризуни. За даними досліджень, до 10–20% популяції щорічно гине на дорогах у регіонах з високою щільністю автомобільного руху.

Суцільна вирубка лісів, старих садів та лісопаркових зон — знищення гніздових біотопів. Вирубування старих дерев з гніздами ворон і сорок позбавляє сов місць для розмноження. Інтенсифікація сільського господарства — розорювання луків і пасовищ, застосування пестицидів та гербіцидів призводить до зникнення гризунів та дрібних птахів — кормової бази сов. Монокультурні поля з інтенсивною обробкою не підтримують достатню чисельність гризунів.

Урбанізація та забудова природних біотопів — перетворення лук, галявин, пустищ на житлові райони, промислові зони знищує мисливські території сов. Клімат

ичні зміни — теплі зими з частими відлигами порушують зимівлю гризунів, знижуючи їхню чисельність. Екстремальні погодні явища (сильні морози, льодові дощі, глибокі снігопади) ускладнюють полювання та можуть призвести до масової загибелі сов від голоду.

Значення для екосистем

Сова вухата виконує критично важливі екосистемні функції. Контроль чисельності гризунів — як спеціалізований міофаг сова є одним з найефективніших природних регуляторів популяцій мишей та полівок. Пара сов з виводком за сезон розмноження знищує 2000–3000 гризунів, запобігаючи їхньому надмірному розмноженню та шкодам для сільського господарства. Роль у харчових ланцюгах — сова є важливою здобиччю для великих хижаків (пугачі, куниці), підтримуючи їхні популяції. Біоіндикатор стану довкілля — чисельність та успішність розмноження сов відображає стан популяцій гризунів, рівень забруднення пестицидами, наявність придатних гніздових біотопів. Зниження чисельності сов сигналізує про екологічні проблеми в агроландшафтах.

Правовий захист

Сова вухата охороняється міжнародними конвенціями: Бернська конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Додаток II — види, що вимагають спеціальних заходів охорони), Боннська конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин, Конвенція CITES (Додаток II — види, торгівля якими контролюється). У більшості європейських країн, включаючи Україну, вид захищений національним законодавством — заборонені всі форми вилову, вбивства, утримання, торгівлі, турбування під час гніздування.

В Україні сова вухата включена до Червоної книги України як рідкісний вид. Охороняється Законом України «Про Червону книгу України» та Законом «Про тваринний світ». Також охороняється у багатьох регіональних природоохоронних територіях — національних природних парках, регіональних ландшафтних парках, заказниках.

Заходи з охорони

Відмова від масового застосування родентицидів на сільськогосподарських угіддях, перехід на біологічні методи контролю гризунів з використанням природних хижаків. Збереження старих насаджень дерев, лісопаркових зон, алей, дерев у населених пунктах, що мають гнізда ворон та сорок. Створення та підтримка штучних гніздових платформ для ворон і сорок у регіонах з дефіцитом природних гнізд — сови потім займають ці гнізда. Екологічна освіта населення — роз'яснення важливої ролі сов у контролі гризунів, розвінчання міфів та забобонів про сов як «погану прикмету» чи шкідників. Збереження мозаїчних агроландшафтів — підтримка луків, пасовищ, узлісь, лісосмуг серед полів, що забезпечують високу чисельність гризунів та інших дрібних тварин. Обмеження застосування пестицидів та гербіцидів, перехід на органічне землеробство. Створення «диких» ділянок на полях — смуг нескошеної трави, бур'янів, залишків стерні, де можуть мешкати гризуни. Моніторинг популяцій — регулярні обліки чисельності гніздових пар, картування гнізд, вивчення успішності розмноження, контроль смертності.

Майстер маскування: Завдяки специфічному забарвленню оперення, що імітує кору дерева, та здатності приймати витягнуту вертикальну позу, сова вухата стає практично невидимою на фоні стовбура дерева під час денного відпочинку. Коли сова витягується, притискає оперення до тіла, закриває очі та піднімає догори пір'яні «вуха», вона стає схожою на обламаний сухий сучок або фрагмент кори. Навіть досвідчені орнітологи можуть пройти повз дерево з совою на відстані 2–3 метри та не помітити її. Ця адаптація розвинулася як захист від денних хижаків — яструбів-тетерев'ятників, які полюють на сов удень.

Безшумний політ: Сова вухата, як і всі сови, має унікальну адаптацію для безшумного польоту. Передній край махових пір'їн має дрібні зубчики (зубчаста гребінка), задній край — м'яку бахрому, а поверхня пера вкрита мікроскопічними ворсинками. Ця структура руйнує турбулентні потоки повітря, що утворюються під час махів крилами, і поглинає звук. У результаті політ сови є майже абсолютно безшумним — рівень шуму становить менше 10 дБ на відстані 1 метр, що нижче порогу чутності більшості гризунів. Для порівняння: шум польоту голуба на тій самій відстані становить 60–70 дБ. Завдяки безшумному польоту сова може наблизитися до здобичі непоміченою, а також краще чути дрібні звуки, що видає жертва.

Асиметричні вуха: Справжні вуха сови (не пір'яні пучки, а слухові отвори) розташовані асиметрично на різній висоті по боках голови. Праве вухо розташоване вище та дещо спереду, ліве — нижче та трохи ззаду. Така асиметрія разом з лицевим диском дозволяє сові визначати місцезнаходження джерела звуку у тривимірному просторі з фантастичною точністю — до 1–2 градусів як по горизонталі, так і по вертикалі. Мозок сови порівнює мікросекундні різниці у часі прибуття звуку до правого та лівого вуха і на основі цього обчислює точну позицію здобичі. Це дозволяє сові полювати у повній темряті, орієнтуючись виключно на слух, навіть коли здобич повністю прихована під снігом або листям.

Зимові зграї: Однією з найцікавіших особливостей поведінки вухатої сови є формування великих зимових скупчень — так званих «ночівель». З листопада по березень сови збираються на спільний денний відпочинок у густих хвойних деревах, чагарниках, лісосмугах. У одному місці може зібратися від 5–10 до 50–100 особин, які щільно сидять поруч на гілках, іноді майже впритул одна до одної. Причини формування таких зграй до кінця не з'ясовані. Можливі гіпотези: економія тепла через спільне обігрівання (ефект «пінгвінів»), колективний захист від хижаків (більше очей помічають небезпеку), обмін інформацією про хороші мисливські ділянки. Найбільша задокументована зимова ночівля налічувала 127 особин в одному лісовому масиві у Чехії.

Погадки як інструмент досліджень: Через 3–4 години після поїдання здобичі сова відригує неперетравлені залишки у вигляді компактної овальної погадки розміром 2×5 см. Погадка містить кістки, череп, зуби, шерсть здобичі, оскільки травна система сови не здатна перетравити ці тверді частини. Орнітологи та зоологи активно збирають та аналізують погадки сов, оскільки вони дають безцінну інформацію про раціон птахів, склад популяцій дрібних ссавців у регіоні, стан екосистем. Під одним деревом з ночівлею можна зібрати сотні погадок за зимовий сезон. Аналіз погадок показав, що одна сова вухата за зимовий сезон (150 днів) може знищити 400–600 мишей і полівок, запобігаючи їхньому надмірному розмноженню та шкодам для сільського господарства. Погадки також використовуються у науково-популярній та екологічній освіті — діти розбирають погадки, ідентифікують кісточки, вчаться про харчові ланцюги та роль хижаків.

Територіальна вокалізація: Самці сови вухатої мають складний репертуар вокалізацій для комунікації. Основний крик — низьке, монотонне «гу-гуу» або «уу-уу», що повторюється кожні 5–10 секунд. Цей крик виконує кілька функцій: приваблення самки, позначення території, попередження суперників. Інтенсивність та частота криків зростає у період токування (березень–квітень). Крик можна почути на відстань до 500–800 метрів у тихий вечір. Самка відповідає більш високим, плакучим «няяя». Крик тривоги — різке «квяк-квяк» або «квек-квек», що видається при наближенні людини або хижака до гнізда. Пташенята-слетки використовують тонкі свистячі звуки, щоб підтримувати контакт з батьками у темряві. Інтонація свисту змінюється з віком — молодші пташенята свистять вище та частіше, старші — нижче та рідше.

Адаптація до міського середовища: У останні десятиліття сова вухата демонструє високу здатність до життя у міському та приміському середовищі. Міські популяції використовують парки, кладовища, лісопарки, алеї, сквери як місця денного відпочинку та гніздування, а полюють на пустирях, стадіонах, узбіччях доріг, де водяться миші та полівки. У деяких європейських містах (Відень, Берлін, Варшава) сови селяться навіть у центральних районах, гніздячись у старих деревах міських парків. Міські сови часто менш боязкі порівняно з лісовими — вони звикають до присутності людей та можуть полювати на відстані 10–20 метрів від людських осель. Однак міське життя має і загрози — зіткнення з автомобілями, отруєння отрутами від гризунів, зіткнення зі скляними вікнами будівель.

Довге життя у неволі: Хоча у природі середня тривалість життя сови вухатої становить 10–12 років, у неволі при належному догляді вони можуть прожити значно довше. Рекорд довголіття належить сові, що прожила 27 років 9 місяців у зоопарку. У неволі сови мають стабільне харчування, ветеринарну допомогу, захист від хижаків та несприятливих погодних умов, що значно продовжує їхнє життя. Однак утримання сов у неволі вимагає спеціальних умов, дотримання законодавства та експертних знань, тому без відповідних дозволів та досвіду утримувати сов не рекомендується.